Завантаження

Одежа у слов´янському світосприйнятті. Частина 3: Народний костюм – віддзеркалення конструкції Всесвіту

Слово „Одежа” сформоване трьома давньослов´янськими літерами: Одь, що мала специфічну графіку Ѫ, а також Ж – Животъ, тобто життя, і А – Азъ, початок. Одь читається як Одє, має образ „те, що знаходиться осторонь”. Таким чином, одежа – стороння структура навколо початкової, визначальної життєвої форми.

Одежа повинна відповідати кільком важливим критеріям:

-          забезпечення енергетичної цілісності і безпеки людини;

-          створення комфортних умов для тіла;

-          функціональність, тобто зручність для виконання різних видів діяльності;

-          сприяння ефективній реалізації призначення людини і її Духовному зростанню;

-          визначення статусу, досвіду, професійних и Родових якостей людини.

Слов´янські племена завжди були розселені на величезних територіях північної півкулі, і різниця в історичних та кліматичних умовах значно впливала на вигляд традиційного вбрання. Сьогодні ми також маємо можливість бачити значне розмаїття народних костюмів у різних регіонах слов´янських земель, та лише на перший погляд здається, що вони суттєво відрізняються. Ця різниця більш стосується орнаментальної колористики. Форми ж окремих предметів вбрання і комплектація костюму підкорені чітким рамкам відповідності природним процесам, що забезпечують життєдіяльність людини і Всесвіту. Традиційний костюм обов´язково включав в себе сорочку, під якою часто знаходилася ще одна нижня, натільна сорочка. Крій сорочок мав кілька поширених повсюдно видів. Більша варіативність спостерігається у формах верхньої одежі, особливо жіночої, – в одних регіонах переважає плечова одежа, в інших комбінації плечової і поясної. Вбрання для захисту від холодів у зимовий час має лише несуттєві відмінності у покрої.

Сорочки шилися з тканини, виготовленої із волокон певних рослин, завжди мали цільний крій вздовж тіла. Обрядові і святкові були повністю цільними, а побутові іноді оздоблювалися у жінок подолом з більш грубої тканини нижче рівня куприка з чисто практичних міркувань – продовжити строк використання речі.



Різновиди жіночих сорочок (схеми крою)


Чоловіча сорочка (схема)

На приведених схемах бачимо, як засобами крою забезпечувалася конусоподібна форма сорочок, що повторювала під відповідним кутом форму енергетичного конуса навколо тіла. У чоловічих сорочках прямого силуету це вирішувалося завдяки клиноподібним вставкам. Діяльність пахвових чакр позначена ластовицями і уставками (поліками).

На форми і оздоблення традиційної одежі визначальний вплив мала стать людини. Природне і суспільне призначення чоловіків і жінок значно різниться. Багато відмінностей і в функціонуванні їхніх енергосистем. Чоловіки виконують роль базової, фундаментальної сили, покликаної продовжити свій Рід, передати нащадкам генетику, образ Духа і крові Пращурів. Саме на чоловіках лежить відповідальність за життя членів родини, виховання і навчання дітей, захист і матеріальне забезпечення Роду. Жінка є провідником у світ Душ нащадків Роду чоловіка. Її основні функції – материнство, організація і підтримка ладного простору для існування родини. Якщо чоловік тримає у своїх руках фізичний світ, то жінка забезпечує його діяльність на тонких планах. Задля цього їй подарована унікальна властивість постійно знаходитися у каналі відання, торкаючись найвищих рівнів Всесвіту. Тільки завдяки чоловіку, який відкриває в жінці дар материнства, вона може у повній мірі оволодіти цими могутніми здібностями. Тоді вона буде відьма – відаюча мати. Так і чоловік за допомогою жіночої енергетики досягає висоти Бога, втіленого на землі. Це образно передає відомий символ, який пов´язують із китайськими вченнями, - взаємопроникнення інь і ян. В науці козацького Спасу цей символ називається криниця.

Всі ці аспекти відображені в традиційній одежі. Якщо довгий поділ поясного вбрання співпрацює з енергіями землі і явного світу, то такий відомий різновид суто жіночої плечової одежі як сарафан допомагає вийти на зв´язок з вищими рівнями, дістатися навних світів і підійти до області Богів. Саме тому сарафан – це перш за все обрядовий одяг. Сучасні сарафани, вдягнені безпосередньо на тіло, більш нагадують нижню білизну початку 20 ст. Ізконний сарафан був суто верхньою одежею, вдягався на довгу сорочку з довгими рукавами і закритим до шиї верхом. Сарафани були зшиті вздовж з кількох цільних, розкроєних широкими клинами відрізів щільної тканини. Як повсякденне вбрання сарафан був поширений у північноєвропейській частині Русі і відрізнявся від обрядових сарафанів прямим силуетом і наявністю паску.


Суттєві відмінності має жіноча одежа рубіжних, прикордонних територій, де завжди існувала небезпека ворожого вторгнення. Тут костюм поєднував у собі плечову і поясну верхню одежу. При цьому поясне вбрання – запаски, дерги, паньови, плахти – представляли собою вироби з кількох відрізів тканини, не зшитих вздовж, а лише обмотаних навколо тіла і зафіксованих поясом. Така одежа давала можливість жінці легко пересуватися, в тому числі верхи на коні, не обмежувати себе в рухах, бо жінки в цих регіонах змушені були боронити рідну землю разом з чоловіками. Так під впливом безапеляційних історичних умов формувався і український костюм. Довжина подолів такого поясного вбрання була як максимальною, так і трохи нижче коліна, але ноги обов´язково закривали чоботи з високими халявами. Плечова верхня одежа, яка носилася разом з поясною і досягала рівня попереку чи стегон, неодмінно мала форму розширеного донизу конуса. Це кірсетка, юпка, душегрія, єпанча (опанча), шугай та інші.


Чоловіки також носили довгу, щонайменше по стегна сорочку. Взагалі ж, чим вищій рівень духовності людини, тим більш потужні енергії вона може генерувати та проводити, тому жреці завжди носили одежу довжиною до землі, і навіть сьогодні це зберігається в різних релігійних системах.

Поясна одежа чоловіків – штани, єдиний покрій яких був розповсюджений на всіх слов´янських землях і не змінювався віками. Його впевнено можна назвати сакральним. До прямокутних деталей, що розташовані з боків вздовж зовнішньої частини ніг, пришивалися зсередини клиноподібні елементи, які створювали між собою кут близько 66°. Ділянка між ніг, що знаходиться під чакрою Істок , оздоблювалася ластовицею невипадкової ромбічної форми, бо ромб є символом воріт між світами. Сорочка носилася переважно зверху штанів, і лише козаки нерідко заправляли поділ сорочки у шаровари. Чоловіки також вдало використовували форми одягу для енергетичних маніпуляцій. Особливо яскраво це демонструє такий своєрідний вид чоловічого вбрання, як шотландський кілт. Це одяг для обрядових і військових дій, коли потрібні енергії максимальної потужності. Шотландці є вихідцями з південноруських земель. Вони зберегли глибинні знання Предків, і для них досі є священним культ Велеса, на честь якого названі їхні землі – Уельс. Відчуття земних енергопотоків, спілкування з духами землі, відоме жрецям лісів друїдам ефективно здійснюється за допомогою національного вбрання. Це не значить, що всі чоловіки повинні вдягати спідниці. Чоловік як опора цього світу повсякчас змущений стояти на широко розставлених і добре захищених відповідною одежею ногах. Штани вказаного покрою створені саме для цього.

Але те, що природно для чоловіка, згубно для жінки. Штани розсікають навпіл потік енергій, життєво необхідних саме у цільному вигляді для жіночих функцій. Жінки, які носять чоловічий одяг і особливо брюки, втрачають жіночність на духовному, психологічному і фізичному рівнях. Вони перебирають на себе керівні функції, стають грубими, впертими і врешті решт отримують гормональні зміни, проблеми репродуктивних органів, так звані „жіночі” хвороби. Разом з тим, будь яка енергетична система за умов виникнення перекосів, різкої поляризації енергій налаштована на вирівнювання потенціалів. Це умова існування системі як такої, і разом із втратою жінками їхньої енергетичної суті, чоловіки стрімко втрачають притаманні їм характеристики, стають слабкішими, ледачими, навіть інфантильними. Це наш сучасний стан, який все більше поглиблюється. Взаємодія чоловіка і жінки зі створення родинного і суспільного ладу змінилася безглуздою війною статей. Як вийти з цього становища? Почніть з себе, вдягніться відповідно своїй статі і максимально близько до традицій Предків. Це вже буде великим кроком до гармонії, і позитивні результати вас вразять. Жити хибно легко, бо це необтяжливе падіння. Підніматися вгору, а тим більше з глибокого дна, де ми зараз опинилися, дуже важко, але це варто робити задля врятування нащадків, які будуть вдячні за життя у чистішому, кращому світі.


Повертаючись до огляду комплектації традиційного костюму, зазначимо, що вбрання для холодної пори року на різних слов´янських землях мало відрізнялося за фасонами. Це звичайно відрізна по талії одежа, нижня половина якої на спині збиралася у рясні складки по лінії відрізу. Із сукна виготовляли чоловічі армяки, зіпуни, кафтани, сiраки або сермяги, куцинки, гуні, українські свити, які, до речі, носили і жінки – жіноча свитка була білою, чоловіча темно-сірою. Деякі перелічені види одягу носилися одночасно. На сорочку багаті чоловіки вдягали зіпун, потім кафтан, а зверху ще й ферязь чи охабень. Влітку на зіпун вдягалася однорядка. Армяк був одягом російських селян, свита – українських. Жінки носили шушпан або опашень, а зверху – душегрії або шуби.

Повсюдно була поширена одежа з хутра. Русь завжди славилася хутряними виробами – шубами, бекешами, тулупами. Жорсткі кліматичні умови взимку робили мисливство питанням виживання. Шуби мали подоли до землі, які завширшки сягали 3 м. Їх носили хутром до середини, а зовнішню поверхню покривали сукном, оксамитом, парчою. Українці носили кожухи з овчини також хутром всередину.


Форма і декорування головних уборів також напряму пов´язані з діяльністю енергоцентрів голови, їхнім розміщенням і змінами активності у певні періоди. Знаючи про такі особливості, не слід дивуватися вичурним формам головних уборів, особливо жіночих, бо через них здійснювався зв´язок з енерго-інформаційним полем. Волосся – це справжнісінькі антени, які проводять енергії до тіла, тому ганебним для жінки було відрізати волосся, тобто „обкарнати”, що дорівнювалося згвалтуванню, бо було хибним для долі, суттєво змінювало її. Враховуючи величезну потужність сильного, здорового волосся, і чоловіки, і жінки ховали його під уборами, і ніколи не з´являлися на людях простоволосими, щоб не зашкодити собі і середовищу навколо. Волосся, що випало під час розчісування, збирали і зпалювали. Ні в якому разі воно не повинне потрапити у землю чи до чужих рук, це буде прямою небезпекою для здоров´я людини. Дівчата заплітали одну косу, яка проходила вздовж хребта, жінки плели дві коси – це два русла енергопотоків для жінки та її родини. Щоб волосся краще росло, його треба підрізати приблизно на 1 см у ті дні „чорного місяця”, коли луни не видно перед молодиком. Це не забобони, а елементарні, вивірені віками правила безпеки, і їх дотримання робить життя здоровішим і щасливішим.

Автор: Огурцова Наталія  Вікторівна, історик, музеєзнавець.

Фото кільту .


Повернення до списку